Любов Стасів: «Гроші на медицину є. Треба лише навчитися не зловживати»

Україні, можливо, варто скоротити місцеві департаменти охорони здоров’я, змусити вузи відповідати за якість підготовлених кадрів і навчити пересічного українця шанобливо ставитися до себе, свого тіла, свого фізичного і морального здоров´я

Медична реформа в Україні, започаткована два роки тому, викликала чимало зауважень як у експертів, так і в громадян-пацієнтів. Перші іноді підозрюють, що під її виглядом була запущена система скорочення витрат на сферу охорони здоров’я, другі скаржаться на численні незручності нових порядків. Втім, новий міністр охорони здоров’я Олег Мусій вже заявив, що зупиняти розкритиковані зміни не будуть. Про те, чи потрібні вони Україні і чи можна ще виправити ситуацію, «Коментарі» розпитали громадського діяча, мати-героїню, а в минулому – народного депутата 5-го скликання, секретаря комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради Ураіни Любов Стасів.

Пані Любове, реформу медичної галузі в Україні часто критикують. Як би ви оцінили саму ідею і те, що вже зроблено в межах реформи?

Без сумніву, потреба медичноі реформи в Україні назріла давно. Реформа, яка вже діє, без сумніву, не є досконалою. Тому зараз нам варто проаналізувати те, що вже зроблено. Зупиняти її не можна в жодному разі. Колективи вже розділені, реформа рушила, але продовжувати її треба вкрай обережно.

Що ви маєте на увазі?

Наприклад, треба зрозуміти, чи варто нам так масово запроваджувати сімейну медицину. Чи готові ці фахівці обслуговувати населення, що робити з вузькими фахівцями? Скажімо, якщо грошові потоки будуть зосереджені на сімейному лікареві, то наскільки він буде зацікавлений в тому, щоби відправляти людину до профільного фахівця? Чи не намагатиметься зробити все власноруч?

Сімейна медицина – це дуже добре. Сімейний лікар знає генетику родини, знає, чим хворіли дідусі та бабусі, і, відштовхуючись від цього, має певне розуміння, чим можуть хворіти діти. Але нам ще до такої досконалості далеко. Чи ми маємо право обирати собі лікаря? Ні. Чи має гідну винагороду той лікар, який є улюбленцем більшості пацієнтів? Ні.

Сімейну практику лікар має обирати за покликанням, а не за розподілом. Держава ж повинна створити усі умови для тих, хто дійсно хоче займатися сімейною медициною. Наприклад: дати на пільгових умовах в оренду відповідні приміщення, в лізинг – обладнання тощо.

У нас, насправді ж, сімейних лікарів як таких ще немає. Потрібна тривала і якісна перекваліфікація.

Ну і, звісно, – повна відсутність корупційних схем, так званих «відкатів» у співпраці із фарм-компаніями.

За рахунок того, що держава дурила людей, люди – державу, всі добре навчилися хитрувати. Ніяка медична реформа нічого не вирішить, якщо усі громадяни України не захочуть жити по совісті.

Упередити це можна, по-перше, кримінальною відповідальністю. Втім, і тут ми можемо сказати: «А судді хто?». Тобто ми маємо бути переконані, що перевіряючий орган буде на 100% непідкупним, незалежним і що він насправді прийде, перевірить і скаже: ці ліки дали даремно, бо вони дорогі і неефективні.

Багато хто покладає надію на страхову медицину. Чи не переоцінюють її вагу в українських умовах?

Без страхової медицини точно нічого не буде. А її непросто впровадити. Кілька відповідних законопроектів вже зареєстровано у Верховній Раді. Зараз ми маємо дві лінії: державну і приватну медицину. Їх, по-перше, треба розділити. Тому що сьогодні в державних установах приватні лікарі займаються приватною практикою, при цьому користуються державними лабораторіями для аналізів і таке інше. Це треба відділити, люди мусять мати право вибору.

Проте, якщо людина сплачує медичну страховку, вона повинна мати можливість безоплатно, – щоб не стояло питання придбання ліків чи ще чогось, – цим скористатись.

Ще один бік реформи – оптимізація лікарень в сільських місцевостях, скорочення невеликих фельдшерських пунктів. На вашу думку, наскільки це виправдано в Україні?

В Україні, думаю, це ще невиправдано. І з урахуванням наших доріг, кількості «швидких допомог», проблема не вирішується. А мати в селі бодай якусь амбулаторію чи невеличкий фельдшерсько-акушерський пункт, гадаю, треба.

Що, на вашу думку, слід зараз зробити державі, аби виправити ситуацію? Особливо з оглядом на те, що реформу, як ви казали, зупиняти не можна…

Вочевидь, треба провести парламентські слухання, запросити фахівців, провести детальний аналіз.

Щоразу, із кожною зміною влади у нас починалося « полювання на відьм», масові скорочення, набір нових людей. І, як ви розумієте, не завжди за професійною ознакою. Цьому треба покласти край!

До речі, як на мене, лікарям і вчителям взагалі треба заборонити бути партійними. Бо кожного разу, як змінюється влада, починається заміна головних лікарів.

Подейкують, що головні лікарі пологових будинків здавали головному акушер-гінекологу міста Києва серйозні суми грошей. Хто з головних лікарів не робив цього, той переставав бути потрібним на посаді.

Люди скаржаться, що лікарі – хабарники, а вони насправді – заручники давньої прогнилої корупційної системи.

Дуже важливий момент – фінансування галузі. Скажімо, прораховують фахівці, який бюджет має бути на охорону здоров’я. Вони, напевне, розуміються, що якщо річний бюджет медзакладу, наприклад, має становити мільйон, то це аж ніяк не може бути 900 тисяч, бо стільки-то треба на обладнання, на ліки, на зарплати. І мінус 100 тисяч – означає мінус якесь обладнання, ліжка, невирішеність побутових проблем лікарні… А отже – недоліковані люди.

Постійне щорічне недофінансування галузі приводить до регулярного перекидання грошей з однієї статті на іншу, і, по-перше, ми вже не можемо досягти прозорості їхнього використання та відстежити зловживання під час перерозподілу коштів, а по-друге, – завжди цикл незавершений. Дуже зручно для розкрадачів. Завжди можна виправдати нестачу коштів на ті чи інші потреби недофінансуванням.

Крім того, я думаю, варто скоротити департаменти охорони здоров’я. Можливо, залишити їм лише збір звітності та здійснення аналітики – статистика мусить бути.

Навіщо їх скорочувати?

Бо, по-перше, сьогодні ми говоримо про необхідність економії. По-друге, лікарі скаржаться на купу непотрібних звітів, і кожен чиновник, як у нас прийнято, – дуже важливий. Тому варто лишити кілька відділів – треба думати, які саме – а всі ці великі міністерства, департаменти охорони здоров’я – прибрати. І з точки зору економії, і з точки зору доцільності для потреб розвитку галузі.

Що ж має стати найважливішим в реформуванні медичної галузі?

Як на мене, реформування треба було взагалі починати з освіти і підготовки кадрів. По-перше, скоротити кількість медичних вузів. У нас у кожній області є медичний вуз, але не думаю, що це потрібно. Звернімо увагу на молодь. В лікарні приходять інтерни, які не вміють нічого, не можуть прооперувати. Тут має бути якась відповідальність, не можна випускати таких фахівців. Практикуючі лікарі кажуть, що інтерн має приходити такий, який вже щось вміє. Якщо він акушер-гінеколог, то має вміти робити кесарів розтин. Якщо не вміє – значить, не пройшов інтернатури. Крім того, треба стимулювати лікарів до постійного навчання.

Як, на вашу думку, можна зробити більш людяною саму систему? Бо вона у нас багато в чому лишається радянською, де люди, пацієнти – лише галочки у звітності.

Щоб система була більш людяною, треба, щоби самі люди були більш людяними. Це моральний чинник, але він має бути основою всіх основ. Другий момент – лікар давав клятву Гіпократа, і відповідальне ставлення до професії має бути враховано при реформуванні галузі. Має бути жорстка система переатестації, і до неї треба включити цей пункт – можливо, враховувати якісь відгуки чи ще якийсь механізм громадського контролю.

Дехто вважає, що маємо таку медицину, яку нам дозволяє розвиток економіки і статки суспільства…

Ми в Україні часто кажемо, що в першу чергу треба піднімати економіку. А як на мене, найперше треба підняти охорону здоров’я.

Автор: comments.ua

Страница:

Источник www.natali.ua